Мені пощастило протягом багатьох років працювати у степах. Досліджуючи одну групу хижих безхребетних, а саме павуків, я мала можливість прослідкувати, як такі ж самі режими заповідання по-різному впливають на степових мешканців у різних кліматичних умовах, у різному типу степу, навіть на різних схилах однієї балки. Теорія заборони будь-якого втручання на заповідних територіях та право природи на самовизначення і саморозвиток є дуже привабливою, але її доцільно реалізувати на великих просторах, де екосистеми залишилися цілісними, не враженими діяльністю людини. Таких територій в Україні майже немає. Особливо це стосується степу, який зберігся на незначних площах, був позбавлений диких копитних, а зараз вже й свійської худоби, тобто лишився одного з ключових чинників свого формування. З початку утворення степових заповідників було розроблено зонування їх території. Кожен з них має абсолютно заповідне ядро, де виключено будь-яку регуляційну діяльність, в іншій частині дозволене періодичне косіння або випас. Практика регульованого палу у нас відсутня Степова біота дуже різноманітна. Одним видам потрібні ділянки з високим травостоєм, чагарниками та шаром мертвого листя, а іншим – відкритий ґрунт та пряме сонячне проміння. Ті й інші є природними мешканцями степу і мають право на існування у своєму оселищі. Так, різноманіття безхребетних частіше вище у АЗС, але у лучних степах воно на 30% складається з видів узлісь, не притаманних трав’яним екосистемам, на півночі степової зони – з широко розповсюджених видів, і тільки на самому півдні угруповання мають суто степовий характер. Стрільцівський степ є винятком, бо у заростях карагани на абсолютно заповідному плакорі майже немає різнотрав’я, немає підстилки, і склад безхребетних там значно бідніший, ніж у степу, що коситься. На верхів’ях південних схилів степових балок за відсутністю випасу може складатися повноцінне степове угруповання, а от днища заростають чагарником та лучною рослинністю. Можливо, через 50-100 років там виросте ліс. Так йдуть природні процеси, проте не всі степові види придатні жити у нових умовах. Є багато хребетних та безхребетних, які зберігаються тільки у балках з випасом. Ці балки існують поруч, доповнюючи одна одну, даючи змогу тваринам та рослинам обирати місцеперебування, відповідні їх екологічним потребам. Таким чином, абсолютна заповідність та регульована діяльність є взаємодією двох протилежностей, які сприяють розвитку екосистеми у цілому та підтримують її біорізноманіття. Нові законопроекти, що забороняють біотехнічне втручання, зрушать баланс у бік абсолютної заповідності, що може загрожувати існуванню низки степових видів. Слід зауважити, що процеси перетворення степів йдуть з різною швидкістю, і зазвичай людське життя занадто коротке, щоб оцінити наслідки нашої діяльності або бездіяльності. Тому будь-які заходи можна рекомендувати тільки після попереднього вивчення певної території, враховуючи її історію та сучасний стан, і ні в якому разі не вводити одне правило регулювання на усіх заповідних територіях України.